Казкове Різдво

     Новий рік та Різдво. Час єднання із друзями та сім’єю. Усі ставлять ялинку, дарують подарунки, накривають на стіл. Скрізь витає у повітрі святкова атмосфера. Підтримують цю атмосферу й мультфільми.

Агенти А.Н.К.Л.

Стрічка відомого на весь світ режисера Гая Річі. Відомий сюжет, нове натхнення. Як історія про двох супротивників, які об’єднуються проти світової загрози – концепція стара, як світ – отримує нове, яскраве і своєрідне втілення завдяки розкритим персонажам, добре підібраним акторам, вдалому музичному супроводу і не забуваймо про неперевершений український дубляж.

Гарвард – запорука успіху

Заснований у 1636 році на гроші мецената Джона Гарварда, університет нині є найпрестижнішим вищим навчальним закладом США. Упродовж існування всесвітньої рейтингової системи університетів ARWU із 2003 року Гарвардський університет посідав першу позицію серед усіх вищих навчальних закладів світу.

Серед його випускників 69 нобелівських лауреати, чи не кожна престижна фірма чи організація прагне мати в складі своїх працівників випускників цього університету.

Джеймс Бонд №24 «Спектр»

     Поки агентство британської розвідки МІ6 намагається запобігти злиттю та передачі повноважень іншим урядовим структурам, Джеймс Бонд, усупереч прямим наказам, намагається розплутати клубок таємниць та вийти на голову всесвітньої злочинної організації «Спектр».

     Бондіана – це один з найдовших кіно проектів. «Спектр» є 24 фільмом у франшизі, за 53 роки. Для Деніела Крейґа це вже четвертий фільм. Крім того кожен фільм радісна подія для фанатів, адже фільми виходять з перервою у 3-5 років аби всі зачекались, скучили.

"Квіти для Елджернона" - "Людина та людяність"

     Деніел Кіз написав кілька книг, але світ назавжди запам’ятає його принаймні за одну: «Квіти для Елджернона». Це історія про Чарлі Гордона, прибиральника у пекарні, який мав IQ в 68, але «був найкращим учнем у школі для недорозвинених учнів і найбільше старався, бо справді хотів навчитися грамоти, хотів навіть більше, аніж люди тямовитіші».

…Не так сталося як гадалося – DC v MARVEL

     Ось і відгримів довгоочікуваний, завдяки усюдисущій рекламній кампанії, «Загін Самогубців». Реклама та промо-матеріали були буквально усюди, а якість трейлерів вражала та захоплювала не тільки візуальною складовою, а й музичною. Критики чи не одноголосно визнавали їх шедеврами. Усі чекали на чарівну Харлі Квін (Марго Роббі) та новий ексцентричний образ Джокера (Джаред Лето). І громадськість та критики були готові задовго до перегляду відзначити картину як чудову, але…

«Останній москаль» - «Не так тії вороги, як добрії люди…»

Куди дивилась Нацрада з питань телебачення та радіомовлення? Мабуть, туди ж куди і Міністерство інформації та Міністерство культури. Серіал «Останній москаль» відгримів на телебаченні та в інтернеті й зібрав чималу авдиторію. «Файна патріотична комедія» була спрямована на масового глядача і досягла його – найвищий рейтинг з серіалів на каналі за останні 6 років, у день прем’єри «останній москаль» був найпопулярнішим пошуковим запитом в Україні, за перші п’ять днів на сайті та каналі Youtube 1+1 серіал подивились більше 3 мільйонів глядачів.

««Одинадцять хвилин» – читаємо вдумливо і між рядків»

Історія дівчини, що з глухого села у Бразилії вирвалася у великий світ у пошуках мрії. Аби пізнати щастя вона пройшла крізь низку випробувань, танцювала у кабаре за дріб’язок, намагалася стати фотомоделлю, була повією. Коли стала повією, то пообіцяла собі, що не лишиться тут на завжди, а повернеться додому. Вона їхала шукати пригод, щастя, кохання, натомість, знайшовши його, відштовхнула.

Шкода дівчини. Та шкода не через те, що їй запропонували високу платню у Женеві, а натомість зробили танцівницею. Не шкода, що опинилася сама у далекій і холодній Швейцарії. Не шкода, що вибрала стати повією. Не шкода її за той біль, якого вона спізнала за свої 23 роки. Шкода за лицемірство. Всю книгу вона нам розказує, як вона жадає кохання, як хоче зустріти гідного чоловіка, який би про неї дбав, як мріє про втіху від перебування поруч із коханим. І ось вона зустрічає цього чоловіка, який бачить, як з неї променить світло, він бачить у ній спасіння, а не лиш об’єкт задля власної втіхи. Вони закохуються один в одного із першої ж миті, рятують, витягають з рутини щоденного життя. Він хоче краще спізнати її душу, її бажання, почуття, хоче направити, вберегти. Дві втрачені людини знайшлись. Обом потрібна була підтримка, та бажання навчити себе кохати. І коли закохується, Марія боїться сказати, що кохає, бо Ральф може відповісти навзаєм і тоді треба стати не маленькою дівчинкою, яка мріє про принца, а жінкою, яка здатна відповідати за свої вчинки та будувати сім’ю, долати труднощі в житті самотужки, забувати про гордощі та чинити згідно з розумом. Виправдовує дівчина себе, тим, що вона не може бути із ним, адже він частинка її минулого життя у Женеві, де вона не була щасливою, і йому нема місця у її майбутньому у Бразилії, на фазенді із її батьками, серед свійських тварин, адже він із вищого світу і одного дня йому це набридне і він поїде. Вона ж, така поміркована, не хоче тримати його, як папугу в клітці, не хоче володіти ним, обмежувати, тому просто поїде і лишить страждати обох. Натомість в неї буде завжди чарівний спогад за чоловіком, якого вона кохала і яким не володіла і який не володів нею. Як же ж ванільно і пафосно.

Книга ця про стосунки між людьми. Автор намагався розказати, як люди живучи і стикаючись із сексом, так чи інакше, кожного дня, не бажають і часто їм навіть в голову не приходить поговорити із партнером про його вподобання, комфорт, насолоду, більше того, не хочуть говорити про власні бажання, думки. І це екстраполюється не лишень на інтимне життя, а й на буденне – живеш із людиною, наче кохаєш, але завалює рутина і вже особисте життя та переживання нікого не цікавить. У книжці висловлюються не дурні думки про стосунки та життя загалом – не варто обмежуватися рутиною, секс це ще не все, варто слідувати своїй меті і не відкладання її здійснення на потім, варто цінувати те, що маєш, треба вміти вчасно спинитись, не треба бути гордим, основа стосунків – спілкування та про багато інше. Пауло Коельйо написав цю книжку у 55 років, очевидно дізнавався про все із власного досвіду і вирішив ним поділитись, аби читачі не повторили помилок головних і другорядних героїв – Марії, Ральфа Гарта, матері й батька Марії, Теренція, бібліотекарки Еді, хазяїна крамниці одягу.

«Одинадцять хвилин» для тих, хто не хоче читати спеціалізовану наукову, науково-популярну літературу про стосунки, для тих, для кого надто складна і нудна така література. Проблема лиш в тому, що, хто не читає серйозної літератури про стосунки, а читає глянцеві журнали і сумнівні псевдонаукові статті, не може зрозуміти тих посилів і думок, які вклав у книжку автор, а здатен тільки розтягти книгу на цитатки вирвані із контексту (і часто навіть не на ті цитатки).

Книга ця вкотре доводить, як непоганий твір може стати прекрасним у очах неперебірливих та недосвідчених через оригінальність та провокативність сюжету.