Поки агентство британської розвідки
МІ6 намагається запобігти злиттю та передачі повноважень іншим урядовим
структурам, Джеймс Бонд, усупереч прямим наказам, намагається розплутати клубок
таємниць та вийти на голову всесвітньої злочинної організації «Спектр».
Бондіана – це один з найдовших кіно
проектів. «Спектр» є 24 фільмом у франшизі, за 53 роки. Для Деніела Крейґа це
вже четвертий фільм. Крім того кожен фільм радісна подія для фанатів, адже
фільми виходять з перервою у 3-5 років аби всі зачекались, скучили.
Із першої сцени фільму глядачу
зрозуміло, що Бонд повернувся. Агент 007 знайомиться з дівчиною в День Мертвих
в Мехіко, де кожен носить гротескні маски. Вона запрошує його до себе в
кімнату, де лягає на ліжко, а він вибачається і каже, що вернеться за хвилинку.
Виходить на балкон, бадьоро крокує по краю і прибуває на ріг даху якраз вчасно,
щоб убити трьох чоловік і підірвати будівлю. А за наступні кілька хвилин він
встигає вибратись із падаючої будівлі, вскочити у вертоліт на льоту, викинути
усіх із нього, включно з пілотом і вдало його посадити. Одразу відчуваємо, що
повернення фільму до його витоків було вдалою ідеєю. Але далі усе летить
шкереберть.
Фільм, на превеликий жаль, більше
орієнтувався на фанатів серії, які передивляються усю бондіану перед кожним
новим фільмом. Тут бачимо класичний вступ фільму, коли Джеймс Бонд іде, на
нього направлене дуло пістолета, але тут він різко розвертається і стріляє,
кров заполоняє екран, дуло хитаючись опускається, чого ми не бачили вже три
фільми. Одяг бонда із постера, де він у чорному гольфі та штанях із пістолетом у
руках, відсилає нас до «Живи і дай померти» із Роджером Муром. Повернулися й класичні
машини Aston Martin db5
та Rolls-Royce Silver Wraith, які фанати бачили у фільмах із
першим бондом, Шоном Коннері. Бачимо і нову машину Aston Martin, але все одно фанати
оцінять, адже це марка машини, на якій найчастіше колись їздив Джеймс Бонд. І знову
ця машина нашпигована різноманітною зброєю – від кулеметів, до вогнеметів та
катапульти. Знову використовують годинник як гаджет. Повернулися й персонажі із
фільмів з попередніми бондами. Кью – колись, це був просто технік, який давав
Агентові 007 різні цяцьки і кожного разу просив «повернути у такому ж вигляді в
якому отримав», до цього обов’язку додався ще й віртуозне володіння
комп’ютерною грамотою і зменшився вік, але фраза лишилась. Вернулись і міс
Меніпені, секретарка начальника 007, із якою він, як і в класичних фільмах,
фліртує. Хоч М, власне начальник агента 007, нікуди не дівався, але це знов
чоловік. Вернувсь і головний злодій перших фільмів про агента британської
розвідки – Блофельд. Все в ньому таке як і колись: шрам на обличчі, піджак без коміра,
білий пухнастий кіт, перстень і, звісно ж, бажання керувати світом.
Ну буквально все в цьому фільмі
створено аби порадувати фанатів. Такий самий маневр гелікоптером, як машиною із
«Тільки для ваших очей», крила в літака відриває, як у «Живи і дай померти»,
Бонд швидко змінює костюм на початку фільму, як у картині «Ґолдфінґер», схожа
сцена із грою в шахи з «З Росії з любов’ю», схожий незнищенний посіпака, який
майже не розмовляє, знов головного героя катують якимсь унікальним і
хитромудрим способом. І куди ж без класичних фраз агента МІ6 – «Мартіні з
горілкою – збовтати, але не перемішувати» та «Мене звати Бонд, Джеймс Бонд».
І все це виглядає стильно й
захоплююче, але переважно тільки для знавців франшизи. Пересічному ж глядачеві
буде нудно дивитися цей фільм, адже він дещо затягнений, і коли думаєш, що вже
все – щасливий кінець, то фільм іде ще хвилин 20. Таке враження, а так воно
насправді і є, що сценарій писали нашвидкуруч, а деякі сцени придумували у ході
зйомок. І жодні заяви творців «Спектру», що фільм вертається до своїх витоків,
коли він був покликаний розважати дійством та радувати око гарними дівчатами,
не виправдовують його. Адже це стало неможливим, коли перший фільм із Деніелом
Крейґом вніс психологію та реалізм, що розвивалося у подальших фільмах, а у
«Скайфол» досягло апогею, який став чи не найкращим фільмом за усю історію
існування «кіносеріалу». Але автори топчуться по здобутках і знову видають
публіці бездумний і поверховий бойовик.
Не реалізовують потенційно хороших
ідей про всесвітню організацію зла, яка відсилає нас до класичних фільмів 60-х
років, головного ворога агента 007 – Ернста Блофельда. По-перше, не можемо ми
цим насолодитись, адже протагоністу не дають ані екранного часу, ані мотивації,
ані навіть котика потримати не дають. По-друге, відволікає від нього сюжетна
лінія про протистояння МІ6 із державою. І врешті ми починаємо сумніватись у
розумових здібностях цього генія злочинного світу.
Таким чином виходить, що нема ні
цілісного сюжету, ні достойних ворогів, а є лиш тільки Джеймс Бонд. З таким
успіхом він міг просто постояти в кадрі дві години, дивлячись на нас
самовдоволеним поглядом. Бо врешті виходить, що кінокартина лиш для того, аби
помістити всі класичні сцени із попередніх фільмів, щоб пораділи фани. Ні, щоб
протестувати внутрішній світ головного героя, показати його слабкі місця,
внутрішній світ, розвиток, особливо після подій попереднього фільму, боротьбу
із внутрішніми демонами чи шлях, або й минуле, яке зробило його таким, яким він
є.
Не можна будувати весь фільм тільки
на кліше. Не можна вибудовувати складну, реалістичну, психологічну картину, а
потім в один момент перетворити її на легку й поверхову.
Пилинський,
Михайло Пилинський
Немає коментарів:
Дописати коментар