Агенти А.Н.К.Л.

Стрічка відомого на весь світ режисера Гая Річі. Відомий сюжет, нове натхнення. Як історія про двох супротивників, які об’єднуються проти світової загрози – концепція стара, як світ – отримує нове, яскраве і своєрідне втілення завдяки розкритим персонажам, добре підібраним акторам, вдалому музичному супроводу і не забуваймо про неперевершений український дубляж.

Холодна війна, американський шпигун Наполеон Соло (Генрі Кавіл) отримує завдання знайти зниклого розробника атомної бомби, колишнього нациста. Його зникнення пов’язують із діяльністю таємної злочинної організації, яка хоче здійснити ядерний теракт. Пошуки приводять агента Соло до східного Берліна, де проживає дочка ученого, Ґабі Теллер (Алісія Вікандер). При спробі витягти дівчину за Берлінський мур, аби та привела його до свого батька, вони натрапляють на агента КДБ Іллю Курякіна (Армі Хаммер). Зі свого боку радянський шпигун також отримав завдання знайти вченого, адже його знання можна використати, щоб мати перевагу у війні. Та менш ніж за 24 години після сутички американська та радянська розвідки об’єднуються задля спільної операції над злочинною організації та її головою Вікторії Вінчігуери (Елізабет Дебікі), аби врятувати світ та, врешті, забрати боєголовку кожен собі.

Для українського глядача це буде менш помітно, але фільм побудований на численних історично знакових кіно проектах. Фільм базується на американському телесеріалі середини-кінця 60-х із однойменною назвою, до якого приклав руку сам Ян Флемінг, автор романів про Джеймса Бонда. Поціновувачі кінострічок тих років відразу ж помітять стиль того часу. Весь фільм просякнутий духом чорно-білих стрічок про шпигунів, фільмів зі Стівом МакКуіном, Джоном Вейном, Чарльзом Бронсоном та молодим Клінтом Іствудом. Саме тому багато можна помітити алюзій на класичні бойовики попереднього століття. Мабуть, із цієї причини місцями фільм видасться мало динамічним, як на сьогодення. Та його аж ніяк не можна назвати нудним, адже майстерно пророблена атмосфера, та вдало підібраний гумор, на висоті також і саунд трек.

Робота талановитого режисера Гая Річі («Шерлок Холмс», «Карти, гроші та два стволи, що димлять», «Великий куш») значною мірою запозичує багато сюжетних ходів, які багато глядачів, швидше за все, передбачать заздалегідь. Хоч, звісно, є кілька пам'ятних, неочікуваних моментів аби фільм запам'ятався на довго. Тим не менш, у той час як сюжет є одним з найменш успішних аспектів фільмів Річі, він як і раніше майстерно захоплює глядача тим, як герої реагують на розвиток подій, як взаємодіють один з одним. Бо, врешті, навіть коли оповідь видається хитромудрою або надмірно загальною, більшість сцен безсумнівно цікаві та захоплюючі.

Як режисура та сценарій, також вдалий і підбір акторів. Відомий глядачам за роллю Супермена, Генрі Кавіл, який зіграв Наполеона Соло, зображений дещо зарозумілим, хоч і серйозним, із ядучим та тонким почуттям гумору. Образ агента Соло нагадує класичного агента 007 зіграного Шоном Конері чи Роджером Муром, де присутній неймовірний шарм легкості та вишуканості, де шпигунські фільми покликані радше розважати і показувати романтичний, нездоланний образ джентльмена та ловеласа, аніж серйозного та сповненого трагізму Джеймса Бонда версії Деніела Крейга. Тож, Кавіл постає перед нами у стилі 60-х, балансуючи між хвацьким ковбоєм та вишуканим джентльменом зі зверхнім гумором.

Так само і агент КДБ Ілля Курякін, гарно зіграний Армі Хаммером. Глядач може пам’ятати його за роботами у фільмах «Джон Едгар» та «Соціальна мережа». На противагу Наполеону Соло, гарно одягненому та вишуканому, Курякін постає перед нами просто вдягненим, грубим, він більше покладається на власну силу, ніж на розум, а також часом не розуміє глуму американця. Варто наголосити на неперевершеному українському дубляжі, який передає макабричний акцент росіянина, що є особливою частиною гумору у кінокартині. За дуетом таких різних двох агентів ворогуючих країн цікаво спостерігати. Їхні стосунки розвиваються впродовж фільму, із ворогів вони врешті стають друзями, хоч і до останніх хвилин фільму глядач сумнівається в цьому, адже начальство наказує їм прибрати іншого, якщо доведеться.

Також переконливо зіграла Алісія Вікандер у ролі Теллер. Вона відома за роллю Кітті у фільмі «Анна Кареніна» та роллю Ави у «Ex Machina». На неї приємно дивитись, оскільки її персонаж цілком самостійний – нічим не поступається чоловічим, вона не безпомічна і тому не є просто кралею, яку весь час треба рятувати. Що ж до ролі Елізабет Дебікі, яка грає Вікторію Вінчігуеру, то її роль не розкривається – вона так і лишається просто злодієм фільм, її не запам’ятають, але це й не треба.

Річі в своїй адаптації «Агентів А.Н.К.Л.» не винаходить нічого нового у шпигунському жанрі, натомість, спираючись на перевірені шпигунськими фільмами прийоми, виробляє міцну основу для можливих продовжень. Тим не менш, незважаючи на те, що глядачі знайдуть знайомі сюжетні ходи, Гаю Річі вдається створити веселий та легкий для перегляду фільм у стилістиці 1960-х, який зберігає якість елементів жанру, що і робить цей бойовик захоплюючим у 2015 році.

Фільм не бере сюжетом, він бере емоційно, певною естетикою, тонкістю і підкоряє серця глядачів своїми персонажами, це є черговий доказ, що навіть найбанальніший сюжет може захоплювати, якщо він розігрується цікавими, об’ємними персонажами.