Деніел Кіз написав
кілька книг, але світ назавжди запам’ятає його принаймні за одну: «Квіти для Елджернона». Це історія про Чарлі Гордона, прибиральника у
пекарні, який мав IQ в 68, але «був найкращим учнем у школі для
недорозвинених учнів і найбільше старався, бо справді хотів навчитися грамоти,
хотів навіть більше, аніж люди тямовитіші».
Університетські дослідники
провели експеримент над Чарлі,
перетворили його на генія, спираючись на
успішні результати експериментів з
лабораторною мишею Елджерноном. «Ти
знаєш Чярлі нам невідомо як цей сперимент
працюватиме на людях томушо ми досі застосовували його лише для тварин». – згадував Чарлі слова вчених. Але згодом
новий інтелект Елджернона починає зникати, і коли він вмирає, Чарлі розуміє, що його високий інтелект
так само зійде нанівець.
Книга написана як
серія щоденникових звітів Чарлі
для науковців. Завдяки такій формі викладу читач бачить його інтелектуальні
та емоційні зміни, адже видно спершу вдосконалення, а згодом деградацію орфографії та граматики, радість від здобуття ясності
думки: «Враження таке, що все те знання, яке я накопичив у собі протягом
останніх місяців, злилося докупи й підняло мене на вершину світла й розуміння.
Краса, любов і правда об’єднались в щось одне. Це радість.», – а потім
розпач від тупішання: «Благаю... Благаю...
не дай мені забути, як треба чітати й писати...».
Ідея для написання книжки прийшла до Кіза
поки він чекав поїзда з Брукліна до Нью-Йоркського
університету в 1945 році. Згодом автор написав у своїх спогадах:
«Я подумав: Моя освіта зробила прірву між мною і людьми, яких я люблю І
тоді я подумав що було б, якби було
можливо збільшити інтелект людини?».
Здавалося б, що все дуже просто. Жити розумним добре й
гарно, адже ти багато знаєш, розбираєшся в багатьох речах, можеш підтримати
будь-яку розмову – весь світ коло
твоїх ніг, а головне – це однозначно краще аніж бути дурненьким.
Тим то книжка й цікава, що все не так однозначно як
видається на перший погляд (Прямо як у життя, чи не так?). Коли Чарлі був Чярлі
– дурником із IQ 68 –
він ходив до школи, був соціалізований, мав роботу та друзів із якими вони
разом веселилися та жартували, хоч він і не вмів ані читати, ані писати. Та
коли він став розумним, все змінилося. Виявилося, що друзів в нього ніколи не
було, а сміялися вони хоч і разом, але над його глупотою. Зрештою ці друзі
домоглися звільнення Чарлі. «Усе було гаразд, коли вони могли сміятися з мене і
здаватися собі розумними моїм коштом, але тепер вони почувалися нижчими за
дебіла. Завдяки своєму дивовижному розвитку я наголосив на їхніх вадах, і за це
вони зненавиділи мене». Чи не стикалися ми з таким у реальному житті? Скількох
людей ви знаєте, які самостверджуються завдяки іншим?
Книга показує нам химерну людську мораль. «Чесні й
співчутливі люди, які не стануть збиткуватися з чоловіка народженого без рук,
без ніг або очей, але вони вважають, що немає нічого поганого в тому, щоб
глузувати з хлопця, наділеного слабким розумом». Йдеться не тільки про
недорозвинених. Згадаймо, скільки разів ми думали із почуттям зверхності та
огиди про оточуючих, що вони дурніші за нас? Як часто ми судимо про людей за
їхнім IQ, а не за
моральними якостями?
Для контрасту із головним героєм у цій розповіді учені
наділені не найкращими моральними якостями. Вони самовпевнені, сварливі та
взагалі вважають, що створили Чарлі Гордона, а до операції його й ніби не
існувало. Складне етичне питання підняте у цій книзі над яким кожен має
замислитись. Якщо не існувало, то де ця тонка межа? Кого вже можна назвати
особистістю? А як бути із розумними, але моральними покидьками?
Деніел Кіз піднімає низку етичних питань, спонукає
замислитись над тим, що робить людину людиною – інтелект чи мораль, закликає
розвивати обидві сфери особистості. Вчить бути людяним, толерантним, цінувати
життя та оточуючих попри все. Завжди знайдеться хтось розумніший. «Життя й праця – найчудовіші речі, які може мати людина»!
Немає коментарів:
Дописати коментар